КОНСУЛЬТАЦІЯ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ з дієтичного харчування

Якщо дитина не хоче їсти...

Один з найважливіших чинників формування здоров’я дитини – її ра­ціональне харчування. Про принципи здорового харчування, правильний добір і поєднання продуктів, їжу корисну, некорисну і шкідливу не раз уже писалося. А от психологічний аспект годування дошкільнят у багатьох батьків, і навіть педагогів, залишається поза увагою, хоча він позначаєть­ся на здоров’ї поряд з якістю їжі.

Процес годування, прийому їжі дитиною для багатьох сімей – актуальна, болюча проблема, оскільки і для дітей, і для їхніх батьків це буває стресовою ситуацією, яка травмує психіку.Дехто свято вірить, що чим більше дитина з’їсть, тим здоровішою буде, що кожна ложка каші, навіть насильно “втрамбована”, дасть користь, зміцнить здоров’я. Як правило, прийом їжі дитиною починається весело, спокійно, але поступово за столом насу­ваються “хмари”, психологічна атмосфера стає де­далі напруженішою – спочатку вмовляння: “З’їж за маму, з’їж за тата” або “Ще одну ложку каші з’їж, тоді підеш гратися”, або “Куплю нову іграшку”, а потім доходить і до погроз. Часто дитина чує і таке: “Я тебе сьогодні не люблю – ти не доїв суп” або “Сидітимеш за столом, доки все не з’їси” тощо.

Зрозуміло, що це вже початок протистояння між дитиною і дорослим: тут і сльози, і крики, і знер­вованість, і зіпсований настрій, як у дитини, так і в дорослого. Дитина після цього ще довго не може заспокоїтися, переживаючи болісний, щойно на­бутий життєвий досвід. Вона думає: “У цьому світі навіть найрідніші люди мене не розуміють!”. А мама або й вихователька, “втрамбувавши” в малого все, що вважали за потрібне, задоволені: “Дитя нагодоване!”. Маємо яскравий приклад до­рослого егоцентризму. Дивовижно, як рідна людина, мати, раптом стає “глухою”, “сліпою”, “бездушною” до своєї кро­винки, яка і жестами, і очима, і поведінкою благає, показує матусі, що їсти вже не може і не хоче.

Батьки часто не замислюються над тим, що таке годування малюк сприймає як насилля, при­мус, покарання, що це стає для нього справжнім випробуванням, а мати, і це найгірше, сприйма­ється як насильник. Маленька людина не може зрозуміти її поведін­ки, оскільки ще зовсім недавно, в період грудного годування, мама сприймалася дитиною і як джере­ло їжі, і як джерело любові та задоволення. Материнський тиск, її авторитаризм ляка­ють малюка, між найріднішими людьми виникає психологічний дискомфорт, емоційна дистан­ція. Для авторитарних, емоційно “глухих” батьків і педагогів головне – режим і гасло “Дитина для режиму!” і в жодному разі не навпаки. В резуль­таті процес вживання їжі, сама їжа не викликають у дитини такого важливого почуття, як задоволен­ня. Так і руйнується головний принцип людського життя — принцип задоволення, навіть якщо він стосується прийому їжі.

Фундатор психоаналізу 3. Фрейд підкреслював величезну роль цього принципу в житті людини, у формуванні її життєвої позиції. Якщо процес прийому їжі “начинений” негативними емоціями, психологічним дискомфортом, це може призвести до стійкої втрати дитиною апетиту, тобто до нервової анорексії.

Не варто примушувати дитину їсти страву, яка їй здається несмачною! Натомість допоможіть ма­люкові розвинути смак до простої, здорової їжі, адже саме це є запорукою доброго апетиту. Смакові уподобання можуть характе­ризувати емоційний, психофізіологічний стан людини.

Зверніть увагу: в стані тривоги, страху люди­на погано їсть і не завжди відчуває смак їжі або зовсім “забуває” про неї і може не їсти два-три дні поспіль, при цьому зовсім не відчуваючи голоду. В момент творчого піднесення, радості, нав­паки, смакові відчуття людини загострюються. Хоча й під час цікавої творчої праці, коли приходить натхнення, людина може так захопитися справою, що забуває: в роті не було ані крихти багато годин. Тобто вона втрачає апетит і не відчуває голоду. У жодному разі не використовуйте їжу як засіб покарання та примусу. Не силуй­те дитину тим, що має давати їй задово­лення. Замисліться, що зафіксує дитяча пам’ять у разі примусу? Не важко уявити – це сльози, їжа, яку заштовхують ложкою до рота, нудота, погрози. Про насолоду стравою годі й казати!

Не кажіть дитині: “Не підеш гратися, доки не з’їси ще одну ложку каші”, або “З’їж за маму, за тата ще одну ложку супу” тощо. Звісно, дитина проковтне цю огидну їй ложку каші, щоб продемон­струвати слухняність, свою любов до нас. А тепер замислимося, які почуття вона заштовхує в себе разом з цією “останньою ложкою”? Що відчуває в цей момент до улюбленої страви і до доросло­го?! А той часто і не відає, що душа дитини охоп­лена протестом, що загострилася її агресивність або отрута депресивності ще довго пануватиме в її серці, що “Я” малюка глибоко ущемлене.

Пригадаймо і своє дитинство. Скільки дорослих людей і досі не люблять, наприклад молоко, манну кашу тільки тому, що їх занадто ними перегодува­ли в дитинстві, примушуючи за будь-яку ціну “до­пити”, “доїсти”. І хто зна, може та склянка молока була б дуже смачною, якби дорослі не припуска­лися помилок. Ми, дорослі, інколи майже свідомо перетворюємо корисне на огидне. Отже, давай­те не ставити дитину в залежність від своїх дорос­лих забаганок, комплексів. Не забираймо у наших найдорожчих істот права бути щасливими, відчува­ти задоволення, навіть якщо це стосується їжі. Не примушуйте дитину їсти, коли вона перебуває в збудженому, нервовому стані.

Якщо їжа смачна, це не означає, що її треба дуже швидко з’їсти, проковтнути. Нею маємо на­солоджуватися, адже смачну страву можна порів­няти з оркестром, в якому чуємо і фагот, і саксо­фон, і скрипку, і фортепіано, що зливаються в одну чудову мелодію, даючи нам естетичне, душевне задоволення. Завдяки своїм смаковим рецепторам дитина має відчувати смак страви, кожного її інгредієнта. В такому разі у малюка розвиватиметься естетич­не, поетичне ставлення до їжі, він відчуватиме фізіологічне, психологічне задоволення.

Дитина, яка живе і розвивається в гармонії, вико­ристовуючи в повному обсязі інформацію всіх своїх аналізаторів, смакових рецепторів – здорова. Зав­дання батьків і педагогів – постійно розширювати діапазон її відчуттів, що прямо стосується і їжі. К.Д. Ушинський назвав органи чуттів “дверима в світ”. Познайомте малюка з його “помічниками” – язиком, очима, вухами, носом, розкажіть про їхню роль у житті людини, про те, як вони допомага­ють пізнавати навколишній світ і себе в ньому, отримувати багатосенсорну інформацію, в тому числі і про їжу.

Пропонуйте дітям ігри на розвиток нюху, смаку. Так, їм можна сказати: “Нехай ваші носики вгадають, що ви зараз їстимете”. Або малюк си­дить у кімнаті, а мати пропонує йому попросити свого помічника – носика відгадати, що сьогодні буде на обід, яка страва стоїть на столі в кухні і че­кає на нього, або можна з дитиною підійти до две­рей, що ведуть на кухню, і запитати: “Яка це стра­ва так смачно пахне? Що тобі підказує твій ніс?”. Зрозуміло, що, відгадавши, малюк буде дуже за­доволений собою, своїм носиком, почуватиметься кмітливим, розумним. Тому й страва здаватиметь­ся вдвічі смачнішою, і їда принесе задоволення.

Згадайте віртуозний педагогічний прийом за­відувача дитячого садка (його грає актор Євген Леонов) у кінофільмі "Джентльмени удачі”, завдяки якому нудний, “несмачний” сніданок перетворився для дітей на цікаву космічну подорож. Результат приголомшливий — усі вихованці, як один, друж­но почали “змітати” з тарілок “космічними” ложка­ми “космічну” кашу, яка відразу видалася їм дуже смачною і корисною! Багатьом батькам і педаго­гам варто взяти цей приклад до уваги.

Можна запропонувати малюкові заплющити очі, й поставити таке запитання: "Вгадай за смаком, яка це страва”. Так дитина одночасно вчитиметься розрізняти тонкі смакові відчуття й називати їх: со­лодке, кисле, пересолене тощо.

Обов’язково звертайте увагу дітей на сервірування столу. Привчайте отримувати від їжі естетичне задоволення, оскільки це може бути одним з чинників виникнення ба­жання з’їсти цю страву, посмакувати нею. Створіть для маленької особистості такі умови, щоб світ здавався їй цікавим, кольоровим, смачним! Батькам варто запитувати дитину, що вона хотіла б з’їсти, яка страва їй подобається, запропонуйте приготувати її разом, звісно, зважаючи при цьому на вік, можливості дитини. Запрошуйте сина чи доньку разом з вами готувати страви для бабу­сі, тата – так вони більше дізнаються про вас, ваші кулінарні уподобання. А найцінніше те, що вас об’єднає корисна справа – готувати їжу для рідних людей.

Обов’язково звертайте увагу дитини: страва, яку готують з добрим настроєм і любов’ю, найсмачні­ша та найкорисніша. Не бійтеся бути не такими батьками, як інші. Прислухайтеся до бажань своєї дитини щодо їжі, орієнтуйтеся на її смакові уподобання, дайте їй можливість самій вирішувати, їсти чи не їсти. Іно­ді треба відійти від загальноприйнятих стандартів у режимі дня дитини, її годування. Нічого страш­ного, якщо малюк поснідає трохи пізніше або не вип’є склянку молока в полудень. Відрегулюйте режим відповідно до індивідуальних особли­востей сина чи доньки.

Не забувайте: ваша дитина – неповторна індиві­дуальність, вона не така, як інші, а отже, потрібний індивідуальний підхід і до режиму її харчування. Навчіть її прислухатися до “голосу” свого організ­му, довіряти йому. Нехай вона сама вирішує, що, коли, скільки їстиме, а від чого відмовиться. Зро­зуміймо нарешті: в кожної людини, зокрема й у дитини, своє відчуття голоду. Комусь, щоб на­сититися, потрібний повний обід з трьох страв, а інші можуть вдовольнитися одним смачним яблуком.

Не заштовхуйте в малюка їжу, коли він сидить на горщику (і таке буває) або коли він бігає від вас по кімнаті, а ви з тарілкою – за ним. Не пере­творюйте це на змагання, рухливі ігри, забави, бо зрештою це закінчується, як правило, слізьми, об­разами і з боку дитини, і з боку батьків. Головна вимога – годувати треба голодну дитину.

Обов’язково привчайте малюка мити руки та обличчя перед їдою. Сформованість гігієнічних навичок – один з показ­ників якості життя людини, її культури, вихованості. Звертайте увагу на поставу дитини, правильне її дихання під час їди. Застерігаємо: не примушуйте малюка їсти, коли він нездужає “щоб були, мовляв, сили по­долати хворобу”. Так, наприклад, тварини, коли хворіють, відмов­ляються від їжі на кілька днів. У цей час сили, енер­гія організму спрямовані на боротьбу з хворобою, а не на перетравлювання їжі. Деякі лікарі, психоло­ги підтримують таку точку зору і стосовно людини. Ще раз нагадуємо: кожен крок батьків стосов­но впливу на організм дитини має бути вива­женим, мудрим, враховувати її індивідуальні, психологічні, психофізіологічні особливості.

Від самого народження намагайтеся викликати у малюка позитивне ставлення до їжі. Поступово розширюйте асортимент страв, зба­гачуйте його смакову гаму. Вводячи нову страву, розкажіть цікаву історію, наприклад, чому картоп­лю раніше називали “земляним яблуком”, чим вона корисна для людини. Пам’ятаймо: прийом їжі – не тільки задоволення шлунка, а ще й естетична насолода. Цей процес можна супрово­джувати приємною музикою. Якщо не можна дати всім батькам єдиного ре­цепту щодо того, як правильно годувати дитину, то, мабуть, можна висловити думку, яка буде ко­рисною всім: будьте уважні до смакових уподо­бань дитини, до її переваг в їжі, і ви багато чого зрозумієте про неї !

Дайте собі відверту відповідь – у вашій сім'ї на першому місці культ їди чи духовні потреби? Великий “учитель Щастя” Епікур вважав: людина іноді компенсує їжею своє незадоволення життям, тобто переїданням намагається заповнити “духов­ну порожнечу своєї душі”. Еліас Канетті розмірковував над такою людською “загадкою”: чому є люди, які багато, ситно їдять, але при цьому в них голодні очі. Від них можна по­чути: “Все, більше їсти не можу, але очима ще б їв!”. Напевно, вважає Е. Канетті, вони не отримують справжнього задоволення в своєму житті. 

Хотілося б порадити батькам не годувати ди­тину їжею, приготовленою автоматом, оскіль­ки ні людські руки, ані людське серце не брали участі в її приготуванні. Часто молоді батьки, забравши дитину з до­шкільного закладу, поспішають не додому, щоб посмакувати у тісному сімейному колі домашні­ми стравами, а до кафе, де повно людей. Що там чекає на дитину? Галас, черги, штовхани­на, шкідливі для дитячого організму одноразові пластмасові тарілки, стаканчики, а то й цигар­ковий дим. І найголовніше — немає можливості поспілкуватися з батьками хоча б увечері, роз­повісти їм про свої справи, а вона ж так цього чекала весь день! Так і ростуть деякі діти, не знаючи смаку до­машніх страв. А до того ще трапеза доповнюється суворими командами з боку батьків: “Іж швидше” або “Усе доїдай, бо вдома їсти нічого” та їхніми нескінченними розмовами по мобільному телефо­ну. Така поведінка батьків демонструє дитині їхню зайнятість і, як їй здається, байдужість до її життя, проблем. Отже, який висновок? Корисна тільки та їжа, яка приготовлена турботливими і ніжними руками, оброблена душею, наповнена лю­бов’ю.

Пригадайте, шановні батьки, своє дитинство! Як смакували нам тоді тістечка! І сьогодні, коли їх їмо, знову й знову відчуваємо тепло, любов, якими нас оточували в дитинстві. Ми переносимо ці емоції на їжу, і це не має нічого спільного з почуттям голоду. Часто ми намагаємося за допомогою їжі розігнати нудьгу, подолати самотність, заглушити тривогу. В багатьох випадках “підкріпитися” їжею – один зі способів позбутися сумних думок, полегшити душевні страждання, бо відчуття насиченості прямо асоціюється з відчуттям любові, захищеності, благополуччя. Отже, ми їмо не тільки, щоб втамувати фізіологічний голод. За допомогою їжі ми задовольняємо потребу любові, захищеності, шукаємо смакові насолоди, щоб ще раз пережити задоволення, які ми отримували колись.

Розглянемо ситуацію. Обід. Біля трирічної Оленки, яка не хоче їсти суп, танцюють усі дорослі. Вони хвилюються, нервують, умовляють, читають казки, співають пісеньки, пропонують іграшки. Усе це для того, щоб переключити увагу дитини з їжі і непомітно запихнути їй до рота чергову лож­ку супу. Але мала крутить головою, знаходить все нові причини: “несмачно”, “солоне”, “не така таріл­ка”, “гаряче”, галасує, плаче. Мама поспішає замі­нити тарілку, дати нову іграшку, дорослі разом охо­лоджують страву, висаджують у ряд ляльок і навіть лякають: “Зараз усе з’їсть лялька або дідусь, а ти залишишся голо­дною”. Оленка ллє сльози і їсть “за маму, за тата...”. Чи дасть користь дитині їжа, яку вона з’їла в такому роздратованому стані? По­стійні умовляння, зауваження викликають негативні емоції, і, якщо це повторюється щодня, вони “запам’ятовуються” і фіксуються організмом. Внас­лідок чого фізіологічний ме­ханізм апетиту іноді так глибоко пошкоджується, що замість природного по­чуття голоду в дитини з’яв­ляється негативне ставлен­ня до їжі, вже при одному її вигляді або згадуванні про неї. Так може виникнути анорексія (втрата апетиту) навіть у здорової дитини, і тут без втручання лікаря-психолога не обійтися.

А ось іще одна поширена ситуація. Матуся гримає на сина, який уже годину сидить над кашею: “Їж негайно! А то покараю, не підеш на вулицю!”, - погрожує вона. Жінка дуже переймається: хлопчик, на її дум­ку, дуже мало їсть. “Ось подивися на свого друга Сашка. їсть, як доросла людина, - він молодець, бо людина, яка добре їсть, здорова завжди!” – повчає вона сина. Подумаймо! Чи має рацію мати, яка вважає, що дитина має з’їдати стільки ж, скільки доросла люди­на? Чи завжди людина, яка багато їсть, здорова?

Аксіома: дитячому здоров’ю шкодить як не­стача їжі, так і її надлишок. Коли дитина систе­матично переїдає, постійне розтягування шлунка зумовлює виникнення та закріплення так званого рефлексу підвищення апетиту, що призводить до ожиріння. Важливо також дотримуватися режиму при­ймання їжі упродовж дня з урахуванням вікових, індивідуальних особливостей малюка. Привчайте його їсти повільно, добре пережовуючи їжу, щоб вона краще перетравлювалася в шлунку.

Консультація ПСИХОЛОГА

"Як підготувати дитину до дитячого садка?"

Причин, через які малюк не хоче до дитячого садка, велика кількість, найсуттєвіша – це небажання відлучатися від домашнього середовища та звичного оточення. Малюк, не вміючи мислити у часовій перспективі, сприймає кожне розлучення з мамою та рідними, як незворотну втрату. Це буде тривати до тих пір, поки він не засвоїть новий для нього порядок зустрічей та розлучень, не звикне до дітей та вихователів. Дитина не завжди швидко та безболісно звикає до шуму, великої кількості людей, емоційної особливості життя в дитячому садку. Деякі малюки страждають від цього місяцями. А примушення ходити туди, де малюк почуває дискомфортно, підриває в його душі віру в батьківську любов.
Як полегшити процес адаптації та звикання до умов дитячого садка? Як зробити так, щоб малюк із задоволенням відвідував дитячий садок?
       Для того, щоб дитина швидше звикла до думки, що необхідно відвідувати дитячий садок і для скорішої адаптації до режиму ви, батьки, можете піти таким шляхом. Дитина повинна з першого дня знати, що вибору у неї немає – відвідування садка неминуче. Тоді всі свої зусилля малюк направлятиме на пошуки позитивних моментів того, що відбувається. Лібералізм лише ускладнить ситуацію. Якщо по годині сидіти в роздягальній кімнаті, слухаючи несамовиті крики свого чада, чи чергувати декілька днів перебування в садку з тижнем – дома, або скорочувати час перебування дитини в групі 1.5 – 2год на день, становище погіршиться ще більше для вас, малюка та персоналу дошкільного закладу. Дитина може відчути, що його батьки неготові до того, щоб залишити його в садку, що остаточне рішення ще не прийняте. Це буде створювати у малюка помилкові надії, які лише погіршуватимуть ситуацію.
       Якщо питання про необхідність віддати дитину до дитячого садка остаточно вирішено, не слід чекати моменту, коли малюк стане самостійним. Вчитися їсти, одягатися, заправляти ліжечко необов’язково вдома. Не витрачайте час на муштрування та настанови. Краще використайте час своєї додаткової відпустки по догляду за дитиною на більш корисні та актуальні речі.
       Якщо ви не будете боятися розлуки з дитиною, скоріш за все, і вона легше перенесе її. Тим більше, не слід боятися, що контакти з іншими дітьми знизять прихильність до вас. Скоріше навпаки, перебування в дитячому садку посилить любов дитини до домівки та батьків.
        Дуже важливо в процесі підготовки дитини до дитячого садка наблизити режим сну та відпочинку до встановленого у дошкільному закладі. Організм дитини достатньо пластичний. Перебудова ритмів сну та неспання відбувається за 2-3дні. Тому достатньо лише підняти малюка в необхідний час, і він поповнить дефіцит сну тривалішим денним сном. Все це відбудеться в результаті потреб організму без умовлянь та насилля. Для того, щоб дитині було легше прокинутись вранці, вмикайте веселу музику або будіть дитину разом з його улюбленою іграшкою.
      Проблему відмови дитини від їжі в дитячому садку також можливо вирішити хоча б частково. Не намагайтеся нагодувати малюка вдома. Немає нічого страшного в тому, щоб дитина почекала до сніданку в дитячому садку. Дорога до садка, ранкова гімнастика та ігри перед сніданком лише посилять апетит, а значить менше буде вередувань з приводу «несмачної» їжі.
         Обов’язково попередьте персонал закладу про смаки малюка, але робити це слід за його відсутності, оскільки подібні розмови немов програмують дитину на відповідні дії – вередування та відмову від їжі, пояснюючи це словами батьків.