Шевчук Ірина Василівна

Графік роботи: 

понеділок- п'ятниця  8.00 - 12.00

Посилання на блог практичного психолога:  https://shevchuk2022.blogspot.com/

 «Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?»: 

• офіційний сайт: https://www.howareu.com/

• офіційна сторінка ФБ: https://www.facebook.com/howareu.program

• офіційний Telegram канал: https://t.me/howareu_program

Комп’ютерна залежність у дошкільників: чи можлива?

Дорослі нині активно користуються комп’ютерами та іншими електронними девайсами. І оскільки більш за все дитина дошкільного віку прагне бути як дорослий, діяти як він, то під час ознайомлення з комп’ютером, у неї горять очі від захоплення та інтересу. Освоюючи  комп’ютер, дитина стає більш зібраною і уважною, запам’ятовує значну кількість інформації, вчиться аналізувати, у неї активізується розумова діяльність. Утім не все так безхмарно, адже комп’ютерна залежність може виникнути й у дошкільному віці. Тож дорослі мають навчити дошкільника правил роботи за комп’ютером, розповісти йому про користь і шкоду, які може спричинити «спілкування з ним».

Чинники комп’ютерної залежності

Фахівці виокремлюють такі чинники виникнення в дитини комп’ютерної залежності, як от:

• відсутність контролю з боку батьків;
• невміння дитини самостійно грати, організовувати свою гру;
• дефіцит спілкування в сім’ї, за якого дитина прагне надолужити його, тож і компенсує спілкування з близькими людьми взаємодією з комп’ютером;
• незмінність стилю спілкування батьків через неусвідомлення ними процесу дорослішання дитини;
• відсутність особистого простору, де дитина почувалася б господарем;
• низька самооцінка та невпевненість у своїх силах, залежність від думки оточення;
• замкнутість;
• неприйняття дитини однолітками.

До групи ризику найчастіше потрапляють хлопчики, адже в них від природи більше, ніж у дівчаток, розвинені конкурентність, прагнення до першості. До того ж тематика більшості комп’ютерних ігор відповідає хлопчачим інтересам.

Прояви комп’ютерної залежності в поведінці дитини

Передусім комп’ютерна залежність змінює поведінку дитини. Про виникнення цієї залежності можуть свідчити такі поведінкові прояви:

• виникає нав’язливе бажання грати на комп’ютері;
• віддає перевагу грі на комп’ютері, обираючи між колись улюбленим заняттям і новим захопленням;
• переживає радість на межі з ейфорією в очікуванні комп’ютерної гри або під час неї;
• відривається від гри з величезним опором;
• протестує, благає, нервує, коли батьки припиняють гру;
• не може дотриматися означеної тривалості роботи з комп’ютером.

Утім останній прояв пов’язаний з віковими особливостями дитини-дошкільника. Тож планувати та / або контролювати час роботи дитини за комп’ютером – завдання дорослих. А також дорослий та його діяльність, поведінка, реакції є зразком, який наслідує дитина.

Рекомендації для батьків

щодо профілактики комп’ютерної залежності у дитини

• Дотримуйтеся чіткого режиму. Тривалість «спілкування» з комп’ютером для дошкільника – 20 – 30 хв. на день. Дітей дошкільного віку ще можна відволікти іншими заняттями. Тому на сльози, капризування та скарги дитини реагуйте спокійно й терпляче, пояснюйте необхідність чергування розваг за комп’ютером з іншими, важливішими справами.
• Заохочуйте та хваліть дитину. Саме похвала – один із «чарівних» ключів, що відкривають двері у внутрішній світ дитини. Хваліть її за складений охайно одяг, за вимиту чашку, за дружну та спокійну гру з іншими дітьми. У комп’ютерних іграх закладено безліч заохочень, яких діти не отримують від батьків. Комп’ютер не втомлюється відзначати здібності, розум, спритність, надзвичайність дитини. Він позитивно реагує навіть на програш і помилки, у той час як дорослі нервують і картають дитину за її невдачі. Байдуже ставтеся до успіхів дитини в комп’ютерних іграх, адже в них уже закладене заохочення.
• Будьте зразком для наслідування. Не порушуйте правил, які встановлюєте для дитини. Вони мають бути однаковими для всіх членів родини. Проаналізуйте, чи не залежні ви самі від комп’ютера. Подолайте цю свою звичку – і вона ніколи не виникне у вашої дитини.
• Контролюйте зайнятість дитини. Залучайте її до занять у гуртках, секціях та виконання домашніх обов’язків. Зробіть традицією сімейне читання, грайте з дитиною в настільні ігри, пригадайте ігри зі свого дитинства та зацікавте ними дитину. Спонукайте її до ігор на свіжому повітрі.
• Контролюйте роботу дитини за комп’ютером. Важливо чітко контролювати, в які комп’ютерні ігри грає дитина, і відстежувати будь-які відхилення в її поведінці після того, як гру закінчено. Так, якщо, погравши, дитина стала дратівливою, збудженою, погано засинає, - це вказує на те, що або було перевищено час гри, або гра не підходить дитині. Віддавайте перевагу розвивальним іграм і сайтам. Обговорюйте з дитиною ігри, в які їй було б, на вашу думку, корисніше грати. Встановіть спеціальні мережеві фільтри і спеціалізоване програмне забезпечення, що дасть змогу контролювати й лімітувати взаємодію дитини з  комп’ютером.

Таким чином, аби мінімізувати шанси виникнення в дитини  комп’ютерної залежності, батьки мають створити в родині атмосферу дружнього спілкування, спокою, комфорту й довіри. Якщо дитина повсякчас буде зайнята цікавими справами, матиме цікавих друзів, різнобічні інтереси й захоплення, ставитиме перед собою певні цілі, то «спілкування» з комп’ютером ніколи не вийде для неї на перший план. Вона розумітиме, що комп’ютер – це лише засіб для навчання й досягнення своїх життєвих намірів.

/За матеріалами статті Кесьян Т. – Практичний психолог: дитячий садок. – 2016. - № 3/

Пам’ятка для батьків про правила ефективного спілкування з дітьми

Спілкуючись зі своєю дитиною завжди варто пам’ятати наступні правила:

·        Можна виражати незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом. Наприклад: “Ти зіпсував меблі. Шкода, ми так старалися, щоб в нашій квартирі було красиво і нам приємно тут жити. Ти вчинив погано. Спробуймо придумати, як можна це все виправити?”. Таким чином увага малюка концентрується на самому вчинку, і він має можливість оцінити ситуацію, не сумніваючись в батьківській любові.

·        Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття, якими б небажаними вони не були. Якщо ваш малюк розізлився, кинув іграшку, і вона зламалася, або в приступі гніву штовхнув ногою кішку, вдарив сестру...Дайте малюкові відчути, що ви розумієте його роздратування (образу, злість). Переведіть розмову в площину почуттів, спробуйте з’ясувати причину негативних реакцій. І тільки потім обговоріть поведінку малюка. Наведіть кілька прикладів конструктивної реакції на гнів і образу. Можна потренуватися і пограти в рольову гру. Де по черзі будете “розсердженими”. Не факт, що в аналогічній ситуації він пригадає потрібні слова, але позитивний приклад запам’ятається, проте, найголовніше дитина зрозуміє, що вихід негативним емоціям давати можна, але тільки прийнятним способом, не завдаючи шкоди оточенню.

·        Не вимагайте від дитини неможливого, того, що важко виконати. Замість цього поміркуйте, що ви можете змінити в навколишній обстановці. Головне – це поступові, хай навіть маленькі, але регулярні успіхи. Саме вони надихатимуть дитину на подальші успіхи у навчанні.

·        Виявлення незадоволення діями дитини не може бути систематичним, інакше воно не буде сприйматися.

·        Намагайтеся не привласнювати собі емоційні проблеми дитини. Ваш малюк сором’язливий, полохливий, агресивний? Спробуйте розв’язати цю проблему не за нього, а разом з ним. Дайте зрозуміти, що справитися з некомфортною рисою характеру може тільки він сам. Але запропонуйте свою допомогу.

·        Дозволяйте дитині зустрічатися з наслідками своїх дій або своєї бездіяльності. Ваш ранок розгортається за одним і тим же сценарієм: ви довго намагаєтесь розбудити малюка, щомиті нагадуючи йому, що він запізнюється до дитячого садка. Потім ви похапцем допомагаєте одягнутися, вмитися, і, врешті-решт, продовжуючи обурюватись, виштовхуєте за двері з переможним подихом: встигли! Не дивно, пізніше, пішовши до школи, ваш “маленький” п’ятикласник  так і не навчився вчасно підніматися, самостійно збиратися, і взагалі він не “дружить” з часом. А навіщо? Його все влаштовує: він не запізнюється в садочок (школу), не поспішає вранці. Звідки візьметься свідоме ставлення до своїх обов’язків?

·        Якщо дитині важко, і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй. Допомога має бути допомогою, але у ,будь-якому разі не так, як-от: “Я не можу сам, зроби це замість мене”.

·        Якщо дитина своєю поведінкою викликає у вас негативні емоції, повідомте їй про це. Якщо ви роздратовані вчинком або поведінкою малюка, скажіть йом ві важливо знати, що ви, як він, як і будь-яка інша людина, відчуваєте негативні емоції. По-третє, це може елементарно пояснити причину вашого невдоволення, різких висловлювань тощо. Варто краще сказати: “Вибач, я дуже розгнівалася!”, ніж кричати: “Я всіх тут зараз вб’ю!”

·        Не втручайтеся в справу, якою зайнята ваша дитина, якщо вона не просить вас про це. І навіть якщо вам хочеться допомогти малюкові (скласти машинку з конструктора або пазли), не поспішайте! Власний досвід – безцінний. По-перше, він запам’ятовується набагато краще, по-друге, вчить малюка спробувати всі найдоступніші способи розв’язання проблеми, перш ніж звернутися по допомогу. А це, як відомо, надзвичайно допомагає в житті. А якщо малюкові знадобиться допомога, не сумнівайтеся, він не буде довго це приховувати.

·        Щоб уникнути подальших проблем і конфліктів, співвідносьте власні очікування з можливостями дитини. Ви мріяли про те, що донька співатиме, а син – малюватиме. Ну, власне, вони співають і малюють. От тільки у міру своїх можливостей та бажань. А можливо, навпаки, донька демонструє повний брак слуху, а син починає нудьгувати від одного погляду на фарби та пензлі. Зрозуміла річ, що насильницьке навчання в такому разі ні до чого хорошого не приведе. Не наполягайте. Натомість займіться аутотренінгом і повторюйте щоранку: “Моя дитина – це не моє продовження. І я знайду в собі мудрість та сили, щоб прийняти цей факт”. І тоді ваш малюк, хай навіть йому 5 років чи 15, обов’язково стане щасливим. Саме про це ви мрієте, чи не так?

Бажаємо Вам успіхів!

Готовність до школи – це комплексне поняття, яке включає в себе фізіологічну готовність, психологічну та педагогічну готовність.

Щоб успішно вчитися, дитині передусім потрібні сили, вона має бути фізично готовою щодня нести ранець чи портфель, сидіти протягом 30 -35 хв. на уроці, правильно тримати ручку, писати впродовж тривалого часу тощо.

Фахівці стверджують, що саме фізичний розвиток є запорукою успішного навчання дитини в школі. Фізична готовність, відповідний стан здоров’я дитини – це одна з основних передумов її успішного навчання в школі.   Фізична готовність – це перший крок до школи.  

Не можна забувати і про біологічну зрілість – досягнутий рівень дозрівання організму дитини. Біологічно зрілій дитині легше впоратися з фізичними та розумовими навантаженнями, адаптуватися до нових умов, оскільки вона менш вразлива до стресу, збудників дитячих інфекційних хвороб. Бажано також приділяти увагу антропометричним показникам дитини (вага, зріст, зміна молочних зубів на постійні тощо.)

Наступний крок – психологічна готовність до навчання в школі.

Психологи виділяють такі аспекти психологічної зрілості дитини: інтелектуальний, емоційно-вольовий,  соціальний, мотиваційний.

Зупинимося детальніше на кожному з них.

Соціальна готовність дитини до навчання у школі означає адекватність її поведінки у соціальному середовищі, сформованість відповідних навичок комунікації, відповідальність, наполегливість, вміння відстоювати власні позиції, приймати рішення, орієнтуватись у просторі та часі, виявляти толерантність, емпатію.

Емоційна готовність. Шестирічна дитина дуже емоційна. Почуття панують над усім її життям, додаючи йому особливого забарвлення. Коли близькі люди люблять дитину, добре ставляться до неї, визнають її права, вона отримує емоційне задоволення – почуття впевненості, захищеності. В цих умовах розвивається життєрадісна, фізично та психічно активна дитина. Емоційне благополуччя сприяє нормальному розвитку дитини. Саме в умовах взаємної любові в сім’ї дитина починає вчитися любові сама. Почуття любові, ніжності до близьких людей, насамперед до батьків, братів, сестер, дідусів і бабусь, формує дитину як психологічно здорову особистість.

Серйозної уваги вимагає формування вольової готовності майбутнього першокласника. Адже його чекає напружена праця, він має робити не тільки те, що йому хочеться, а й те, що від нього вимагатимуть учитель, школа. А це непросто. Дитина мусить докласти великих зусиль, аби навчитися керувати своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю – увагою, мисленням, пам’яттю, а також оцінити результат своєї вольової дії (доводити справу до кінця, виконувати доручення, правильно ставитися до критики, поводитись у колективі та вдома).

Інтелектуальна готовність. Надзвичайно важливо, аби ще до школи дитина була інтелектуально розвиненою. Дитина повинна вміти порівнювати, узагальнювати, логічно мислити, запам’ятовувати, мати багатий словниковий запас слів, розширений кругозір, володіти конкретними знаннями про живу і неживу природу, про людей та їх працю. (навести приклади з минулого року щодо діагностики дітей: розповіді за серією малюнків важко скласти, не достатньою мірою володіють узагальнюючими поняттями, не вміють виділяти суттєві ознаки напр. чим схожі білка та кішка).

Мотиваційна готовність. Відображає бажання чи небажання дитини вчитися . Виокремлюють такі мотиви навчання:

-                     внутрішні (пізнавальні) – характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом;

-                     зовнішні (соціальні) – виявляються в бажанні дитини займатися суспільно значущою діяльністю, в авторитетному ставленні до вчителя.

Мотиви навчання формують внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності дитини до навчання.

Є ще один крок готовності дитини до школи – педагогічна готовність.

Тест для батьків

«Сформованість вольових навичок для навчання у школі»

Інструкція. Цей тест дає змогу визначити , наскільки у дитини розвинені вольові навички – стійкі способи саморегуляції діяльності (трудової, навчальної) та спілкування. Вони є основою довільного запам’ятовування, уваги, розумових навичок.

1. Чи достатньо сформовані у дитини гігієнічні навички (чистить зуби вранці, миє руки перед їжею)?

а) робить завжди сама, без нагадування;

б) робить завжди, але інколи треба нагадувати;

в) без спеціального нагадування не робить.

2. . Чи допомагає дитина вдома по господарству (миє посуд, прибирає постіль, накриває на стіл)?

а) робить постійно;

б) робить часто;

в) робить дуже рідко.

3. Чи є в дитини стійкі навички самообслуговування (приготувати бутерброд, одягнутися відповідно до погоди, зав’язати шарф)?

а) є достатньою мірою;

б) є деякі;

в) немає.

4. . Чи вміє дитина утримувати увагу досить довго (15 – 20 хвилин) на самоті (під час читання вголос, малювання, гри)?

а) дуже часто;

б) зрідка;

в) не вміє.

5. Чи здатна дитина керувати своїми бажаннями (не їсть перед їжею цукерок, хоча вони їй доступні; не вередує, коли старші їй щось заборонили)?

а) вміє достатньо;

б) здатна лише зрідка;

в) не здатна.

6. Чи вміє дитина поводитися за столом (правильно сидить, охайно їсть)?

а) як правило, вміє;

б) уміє, але робить це не завжди;

в) не вміє.

7. Чи є в дитини більш-менш стійкі інтереси: слухання музики,  малювання, заняття мовами, конструювання, ліплення з пластиліну?

а) є досить стійкі інтереси;

б) інтереси є, але весь час змінюються;

в) наявних інтересів немає.

8. Чи вміє дитина поводитися у товаристві (не перебиває старших, без нагадування вітається, прощається, дякує)?

а) вміє;

б) уміє, але інколи їй доводиться нагадувати;

в) не вміє.

9. Чи дотримується дитина певного режиму дня (часу прогулянки, прийому їжі)?

а) як правило, так;

б) узагалі дотримується, але інколи й порушує;

в) ні, не дотримується.

10. Якщо дитина запитує, чи завжди вона вислуховує відповіді?

а) як правило, з цікавістю вислуховує пояснення;

б) інколи відповідей на запитання не слухає, відволікається;

в) інколи запитує просто так, не потребуючи відповіді.

11. Чи прибирає дитина за собою іграшки після гри, альбом після малювання, книжки і зошити після читання, письма?

а) завжди прибирає;

б) прибирає після нагадування;

в) не прибирає.

Інтерпретація результатів:

·        Перший варіант відповіді (а) в кожному запитанні – 3 бали;

·        Другий (б) – 2 бали;

·        Третій (в) – 1 бал.

Потім підраховують суму балів з усіх 11 запитань.

Рівень сформованості вольових навичок визначається такими критеріями:

·        Високий – 33-27 балів;

·        Достатній – 26-22 бали;

·        Середній – 21-19 балів;

·        Низький – 18 балів і менше.